Власність та підприємницька діяльність

Суть власності як економічної категорії, її відміна від власності як юридичної категорії.Однією з найважливіших, найактуальніших в теоретичному і практичному аспекті економічних і політичних проблем є проблема власності. Відносини власності є такою ж суспільною формою розвитку продуктивних сил, як і виробничі відносини. У процесі виробництва здійснюється привласнення двох видів:

· предметів природи через процес праці;

· засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через суспільну форму.

Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить відносини економічної власності. На сучасному етапі об’єктом привласнення стає також інтелектуальна власність – патенти, ліцензії, „ноу-хау” тощо.

Власність економічна – виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Таке визначення розкриває якісну сторону власності, як економічної категорії. Другою її стороною є кількісний аспект, а отже, названі в цьому визначенні об'єкти власності, тобто такі економічні відносини між людьми не є безпредметними, беззмістовними: вони завжди пов'язані з привласненням певних економічних благ.

Власність виступає: як вольове відношення, що включає право власності; як сукупність виробничих відносин.

Ці сторони відносин власності вивчаються різними науками: вольові відносини і їх законодавчі форми – системою правових наук, а економічний зміст власності теоретичною економією. Ототожнення цих сторін відносин власності може привести не тільки до теоретичних помилок, але й до практичних катаклізмів. У зв'язку з цим слід детальніше розглянути кожну зі сторін відносин власності. Почнемо із об'єктів і суб'єктів власності.

Об'єкти та суб'єкти власності. Категорії власності. Об'єкти власності представлені національним багатством. Це засоби виробництва, предмети споживання, робоча сила, продукція на складах, включені в процес виробництва природні ресурси, грошові кошти, об'єкти інтелектуального розвитку, засоби оборони та ін. Відносини з приводу присвоєння різних об'єктів власності складаються між суб'єктами, якими виступають окремі особи, виробники, підприємці, трудові колективи, соціальні групи, спільності людей регіону, населеного пункту, галузі, нація, народ в цілому.

Власність на засоби виробництва, як і на інші об'єкти реалізується суб'єктами через три правомочності: відносини користування, володіння і розпорядження, які мають місце не тільки у виробництві, але й в розподілі, обміні і споживанні (рис. 3.1).

Володіння виражає відносини, пов'язані з наявністю у того чи іншого суб'єкта об'єктів присвоєння. Само володіння ще не означає власності. Предметом, засобами виробництва можна володіти, не будучи власником (володіють по довіреності, орендують тимчасово). Колективи державних підприємств поки що володіють засобами виробництва, не будучи їх власниками. Вони користуються державними засобами виробництва.

Рисунок 3.1 – Основні категорії власності

Користування– це відносини між суб'єктами з приводу виробничого або особистого використання, це функціонування засобів виробництва і предметів споживання. Користуватися можна по довіреності (наприклад автомобілем, взявши на прокат).

У процесі виробничої діяльності речі переходять із володіння і користування одних осіб у володіння і користування других, які фактично розпоряджаються тими засобами. Особи, групи людей, які володіють, користуються і розпоряджаються об'єктами, виступають власниками.

Розпорядження характеризується тим, що розпорядник-власник по відношенню до інших не власників даного предмета має повну можливість визначити долю речі, використати її на свій власний розсуд: спожити, обміняти, продати, подарувати, викинути, знищити.

Ці вольові відносини володіння, користування і розпорядження в єдності закріпляються нормами права, охороняються державою і стають правом власності. При відсутності одних відносин із цієї тріади немає власності.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Власність включає економічні і юридичні відносини. Економічний зміст власності суттєво відрізняється від права власності і набагато складніший, скритий. Він виступає, як система матеріальних відносин виробництва даного суспільства, що закріплюється правом.

Власність, як економічне відношення характеризують три моменти:

· те, із-за чого складаються відносини – об'єкти власності;

· наявність суб'єктів власності;

· взаємовідносини між суб'єктами з приводу присвоєння відповідних об'єктів власності.

загрузка...

Проте, суть власності не можна звести до простого факту приналежності речі певному індивіду чи групі. Суб'єкт власності повинен не тільки користуватися, володіти і розпоряджатися засобами виробництва, але й нести відповідальність за їх ефективне функціонування, бути заінтересованим у продуктивній праці. Власність – джерело інтересу суб'єкта.

Власність виконує три взаємозв'язані і обумовлені функції:

· фіксує виключну приналежність майна тільки тим чи іншим суб'єктам;

· в умовах ринкового господарства є джерелом постійного інтересу власника до використання своїх засобів виробництва;

· породжує відповідальність за засоби виробництва, що перебувають у власності певного суб'єкта (рис. 3.2).

Друга і третя функція власності носять активний характер, вимагають чіткої індивідуалізації власності. Якщо немає конкретного суб'єкта, активні функції власності не діють.

Юридичні відносини власності є формою впливу реальних економічних відносин власності, залежать від волі в свідомості людей. Юридична власність– загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Найважливіші категорії юридичної власності – володіння, розпорядження, користування.

Рисунок 3.2 – Основні функції власності

Крім економічного та юридичного аспекту, у власності слід виділити і інші аспекти, а зокрема, соціальний, політичний, психологічний.

Соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так, в Україні у 90-х роках активно формується клас буржуазії, так званих „нових українців”, які переважно збагатились за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків та іншими незаконними методами.

Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства. Скажімо, клас „нових українців” формується і внаслідок надмірного „роздування” державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних квартир за заниженими цінами.

Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержавлення власності в колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося у масовому розкраданні цієї власності. В процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.

Можна визначити два виміри власності. Власність є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту і суспільної форми. З боку матеріально-речового змісту власність означає сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, певні об'єкти привласнення (засоби праці, предмети праці, споживання, земля, послуги, патенти, ліцензії), до яких належить і робоча сила. Об'єктами власності є також і природні ресурси, територія, національний доход, інформація.

З боку суспільної форми власність як економічна категорія означає відносини між людьми з приводу привласнення названих різних об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (виробництві, розподілі, обміні, споживанні).

В умовах інформаційної економіки до об'єктів власності, крім традиційних (засобів праці і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації праці, наука, інформація. Однією з важливих рис є те, що нові об'єкти власності на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного, а й з соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці.

Отже, ми розглянули суть власності як економічної категорії. Показали, що власність – це відповідні, історично складені відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створеного за їх допомогою продукту. Щоб присвоювати, власник повинен володіти, користуватися і розпоряджатися засобами виробництва, раціонально їх використовувати, відноситись до них, як до своїх. Власність – ядро економічної системи, визначає і реалізується у відносинах виробництва, розподілу і обміну. Людина має право примножувати власність, збагачуватися, не наносячи шкоди іншій. Єдине джерело примноження власності – праця.

Історичний процес розвитку форм власності, їх еволюція.Власність не абстрактна категорія, вона виступає в конкретних формах. Коротко зупинимось на генетиці, еволюції власності. Проаналізуємо цей процес, виходячи з теоретичного положення про те, що форми власності визначаються рівнем усуспільнення виробництва.

Історія починається не з приватної, а з общинної колективної власності. Багато економістів ототожнювало особисту власність первісних людей з приватною і твердило, що з самого початку людського суспільства панувала приватна власність, вона вічна. Але в первісній общині праця індивіда не могла бути приватною в силу примітивності знарядь праці. Людина ізольовано не вижила б в тих умовах. Відносини колективної власності поширювались на головні засоби і предмети праці – на ділянку землі з усіма на ній об'єктами, житло, знаряддя праці, що використовувалось спільно (човни, сіті, ножі, луки).

Результати праці первісної общини ставали її власністю. Виробництво було націлене на задоволення потреб общини на основі зрівняльного розподілу. Вдосконалення знарядь праці, індивідуальне присвоєння результатів виробництва призвели до виникнення приватної власності. Вона в цілому виникає в результаті зміни відносин виробництва, суспільного поділу праці, а отже і її економії в результаті обміну, в інтересах поліпшення виробництва.

Найважливішим об'єктом рабовласницької приватної власності стала земля, захоплена в родових общин, розорених селян або завойована. Земельна рабовласницька власність (общинна, храмова, державна, індивідуальна) мала суттєве значення тільки тому, що у розпорядженні великих землевласників находились раби, які створювали додатковий продукт. Раб виступав об'єктом власності, одухотвореним і розмовляючим знаряддям. Залучення його до праці насильне, примусове. Та вже тоді ціна робочої сили залежала від його здоров'я і кваліфікації. Раби не були зацікавлені в результатах праці, бо створеним продуктом розпоряджався землевласник, з якого частину виділяв рабу на відтворення працездатності, а додатковим продуктом ділився з представниками торгового і лихварського капіталу, частину віддавав державі.

В умовах феодалізму вирішальне значення належало землеробству. Зміни в техніці проходили повільно, оскільки господарство базувалося на даровій ручній праці кріпаків. Основою економічного ладу була феодальна власність на землю, що належала королю, феодалам, церкві, містам, державі. У правовому аспекті відносини феодальної земельної власності були ієрархічні. Безпосередні виробники одержували землю в користування, за що виконували різноманітні повинності. Рента виступала формою реалізації власності на землю. Існувала власність селян і ремісників (на знаряддя праці, худобу, житло) та магістратська (муніципальна) власність (на землю, культові, оборонні споруди, грошові кошти, майстерні промисли). У містах, які являлися центрами економічного і культурного життя, швидше появлялись нові засоби виробництва, використовувалась механічна енергія води і вітру, проходив більш інтенсивний суспільний поділ праці, що сприяло поширенню товарного виробництва і обігу, зародженню капіталізму. Важливу роль у становленні капіталістичної власності і капіталістичних форм господарства відіграє торговий і лихварський капітал.

Розвиток засобів виробництва і поглиблення суспільного поділу праці – головний фактор в історичному процесі заміни форм власності, відокремлення виробника від засобів виробництва. У процесі первісного нагромадження засоби виробництва стали капіталом, а виробник – найманим робітником.

З цих позицій і слід розглядати капіталістичну приватну власність. Вона виникла із власності дрібних товаровиробників у процесі ринкової конкуренції. Справа у тому, що суттєвою особливістю капіталістичної власності є те, що вона представляє відповідний спосіб присвоєння через відчуження, еквівалентний обмін, при якому продукт приймає товарну форму.

Капіталістична приватна власність модифікується. На зміну трудової приватної власності прийшла капіталістична з найманою працею. Нагромадження капіталу і концентрація виробництва створюють умови підвищення технічного рівня великих підприємств, утворення монополій, монопольної власності. Різні виробництва зливаються в один суцільний процес. Процес усуспільнення виробництва народив державну власність.

Форми власності.Необхідною умовою ефективного функціонування ринку є багатоманітність форм власності. Основними формами власності є:

· державна (загальнодержавна, муніципальна);

· колективна (кооперативна, акціонерна, корпоративна, власність громадських організацій);

· індивідуальна (особиста, індивідуально-трудова із застосуванням найманої праці);

· змішана (державно-кооперативна, кооперативно-приватна, спільна (міжнародна), державно-кооперативно-приватна) (рис. 3.3).

В Україні панівною формою власності є державна, тому одним з важливих завдань є створення умов для трансформації одержавленої власності в її багатоманітні форми. Основним методом реалізації цієї трансформації є роздержавлення та приватизація. Мета в них одна – прискорення створення необхідних умов для функціонування повноцінної ринкової економіки.

Під роздержавленнямрозуміють формування різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності всіх недержавних форм власності і ліквідацію майнової монополії держави в підприємницьких відносинах.

Під приватизацією розуміють відчуження власності, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Рисунок 3.3 – Основні форми власності

Приватизація і роздержавлення передбачає дотримання таких принципів:

· забезпечення кожному громадянину України рівного доступу до об'єктів приватизації і роздержавлення;

· охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, в тому числі трудових колективів і окремих громадян;

· використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю;

· залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;

· здійснення роздержавлення і приватизації під громадським контролем, з інформуванням населення.

При здійсненні роздержавлення потрібно опиратись на ряд вихідних положень. Треба привести форми господарювання у відповідність з характером розвитку і структурою виробництва, які передбачають наявність малих, середніх і великих господарств. Виділити загальнодержавні потреби і інтереси, реалізація яких не може бути раціонально здійснена на іншому рівні, крім державного (оборона країни, охорона навколишнього середовища, розвиток науки і техніки). За чистого ринку панівне становище займає приватна власність. Вона може ґрунтуватись на особистій трудовій діяльності і на найманій робочій силі. У ринковій економіці на кожну деталь і на кожен клаптик землі існує документ, або „титул власності”, який належить або окремій особі, або, коли йдеться про власність корпорації, посередньо індивідуальним акціонерам.

Юридичні права індивідів на власність відносні і обмежені. Суспільство визначає, яку частку власності людина може заповісти, а яка частка повинна перейти державі у вигляді податку на спадок та податку на нерухомість.

Навіть будинок людини – не її фортеця. Людина має підкорятися законам і якщо треба, звільнити місце для будівництва залізниці, дороги тощо. Однак, переважна частина економічного доходу суспільства не може бути капіталізована і перетворена на приватну власність.

Економічний зміст підприємництва, його функції.Розпочинаючи виробничу господарську діяльність, господарюючий суб'єкт має чітко уявляти, задля чого він збирається організовувати виробництво тих чи інших матеріальних благ або надання послуг.

Сьогодні, коли суспільство рухається до ринку, кожний повинен без усякого упередження осмислити, що це таке підприємництво. Хоча підприємницька діяльність близька такому фактору, як праця, в історії ринку її виділяють в якості особливого фактору виробництва – в силу тієї особливої ролі і значимості, яку ця діяльність має для кожної людини, для окремої фірми і для ринкової економіки в цілому. Не випадково ринкову економіку визначають коротко як „економіку вільного підприємництва”.

Головна особливість сучасного підприємця – вміння відкривати нові можливості виробництва, просування товарів та послуг від виробника до споживача, володіння маркетинговою діяльністю, що дає змогу знати потреби ринку в нових виробах та модернізації існуючих відповідно до запитів споживача, а ще – ініціативність, кмітливість і вміння організувати й скоординувати роботу трудового колективу, фахівців своєї команди (апарату), спроможність чітко усвідомлювати і враховувати можливості партнерів та конкурентів, готовність взяти на себе ризик, щоб забезпечити здійснення своїх ідей, успіх і розквіт своєї справи.

Аби успішно виконувати названі функції, людина повинна володіти певними здібностями, в числі яких обов'язково повинні бути вміння приймати нестандартні рішення, розбиратися в людях, точно оцінювати їх достоїнства і недоліки. Обставини можуть розкрити підприємницький талант, а можуть і погубити його.

Підприємець – суб'єкт ринку, людина, яка вивчає ринок і впливає на нього своєю практичною діяльністю, своїм бажанням „розпочати, виконувати якусь справу, приступати до засвоєння чогось значного” (В.Даль).

Підприємницька діяльність – це діяльність ініціативних, творчих, енергійних, кмітливих, цілеспрямованих, порядних людей, що реалізують важливі, складні, сміливі ідеї та рішення, беручи на себе ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією. Підприємницька діяльність є поняттям широким, яке втілює в собі інтелектуальні якості, потрібні в управлінні, в менеджменті, бізнесі, маркетингу, комерційній діяльності, технології, товарному виробництві на рівні різноманітних інституцій багатогранної інфраструктури ринку (в банках, на біржах, в торгових домах тощо.)

Підприємництво безпосередньо пов'язане з малими підприємствами, їх розвитком і є обов'язковим компонентом ринкової економіки. В нашій країні до останнього часу ставлення до підприємницької діяльності завжди було негативним, оскільки пов'язувалося з експлуатацією, капіталізмом, нетрудовими доходами. За роки радянської влади адміністративно-командною системою у людей була знищена культура підприємництва як вид особливої господарської творчості за умов ринку і конкуренції.

В умовах ринкових відносин підприємливість є однією з ключових властивостей, що дає змогу досягти успіху навіть у неординарних, екстремальних умовах, коли потрібен швидкий пошук, прийняття і реалізація оптимальних маркетингових та комерційних рішень.

У своїй діяльності сучасний підприємець вміло організовує реалізацію всіх управлінських функцій, від яких залежить успіх не тільки його справи, а й держави, суспільства в цілому. Він ясно бачить мету своєї діяльності, чітко формує завдання, приймає рішення та досягає кінцевих результатів. Приймаючи рішення, пов'язані з ризиком (якщо не має більш ефективного способу досягнення мети), підприємець обґрунтовує правильність своїх дій.

Для запобігання й уникнення напруженості, неминучої при реалізації рішень, пов'язаних з ризиком, в господарських організаціях формуються фонди господарського регулювання цін, освоєння виробництва, технічного переоснащення тощо. Проте ступінь підготовленості до ризику керівника-цивілізованого підприємця визначається не наявністю страхових резервів, а рисами його особистості, компетентністю, широтою знань, фаховим умінням, прагненням до лідерства. Професійно підготовлений підприємець у складних ситуаціях навіть більше схильний до ризикованих рішень, якщо він упевнений у високому професіоналізмі своїх фахівців, виконавців. Від ризику відходять керівники консервативного типу, але найбільших успіхів досягає той підприємець, який здатний іти на ризик.

Формування особистості сучасного підприємця потребує наполегливої професійної підготовки, уміння думати конкретно, широко і системно, перспективно, з урахуванням законів ринку, але головне – здатності виявити себе здібним суб'єктом ринкових відносин, що вміє використовувати світовий досвід підприємницької діяльності.

Усі ці якості, властивості, таланти не дістаються підприємцю у спадок, а досягаються в навчанні, наполегливому пошуку нових знань, умінь і рішень.

Підприємництво виконує такі функції(рис. 3.4):

· новаторська – полягає у сприянні процесу продукування нових ідей, здійснення розробок, створення нових товарів;

· організаційна – впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального поєднання з традиційними;

· господарська – зводиться до найефективнішого використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів;

· соціальна – полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні суспільству відповідно до головної мети;

· особиста – передбачає самореалізацію власної мети підприємця.

Рисунок 3.4 – Функції підприємництва

За формами власності розрізняють такі форми підприємництва(рис. 3.5):

· індивідуальні, засновані на приватній власності фізичної особи та особистій праці;

· сімейні (приватна власність і праця членів сім'ї);

· колективні, засновані на власності трудового колективу та праці його членів;

· приватнокапіталістичні – ґрунтуються на власності і праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

· колективні капіталістичні, що засновані на власності кількох власників та найманої ними робочої сили;

· орендні, які беруться за певну плату на різний період, що дає змогу бути власником результату праці та розпоряджатися майном;

· інноваційні, діяльність яких передбачає створення та використання інтелектуальної власності;

· спільні, засновані на поєднанні різних форм капіталу в тому числі іноземного;

· державні, що базуються на державній власності.

Рисунок3.5 – Основні форми підприємництва

Усі великі та переважна більшість середніх і навіть малі підприємства існують у формі акціонерних підприємств.

Додамо, що на сьогоднішній день в Україні підприємництво не виконує такої ролі, як у країнах з розвинутою ринковою економікою. Якщо в США, Німеччині, Японії, Великобританії та інших державах частка малих і середніх підприємств в ВВП країни становить 30-40%, то в Україні цей показник – 8-10%.

Проблеми розвитку підприємництва в Україні.У 1991 році в Україні було прийнято Закон про підприємництво, в якому визначено загальні, правові, економічні і соціальні засади підприємницької діяльності як окремих громадян, так і юридичних осіб. „Підприємництво, - зазначено в законі, - це самостійна ініціативна, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку”. Підприємництво завжди пов'язане з власною працею, використанням свого розуму, здібностей, ініціативи.

Розвиток підприємництва в Україні тільки розпочинається, тоді як у розвинутих країнах воно виконує дуже важливі функції в економічному житті суспільства.

По-перше, забезпечує необхідну мобільність матеріальних, трудових ресурсів за умов ринку, створює глибоку спеціалізацію, розгалуження і кооперування виробництва, без яких неможлива його висока ефективність.

По-друге, воно дає можливість не лише високими темпами нарощувати виробництво необхідних товарів, а й швидко окупити затрати, пов'язані з їх виробництвом завдяки застосуванню найефективнішої техніки, організації виробництва.

По-третє, мале підприємство створює конкуренцію на ринку товарів і послуг, заважає монополізації виробництва та обігу, створює те середовище для змагань між різними видами підприємств, без якого жоден ринок не може нормально функціонувати.

У книзі „Новаторство і підприємництво” Пітер Друкер показує, що успіх у підприємницькій діяльності забезпечують не талант, обдарування, а насамперед набуте у процесі систематичної роботи вміння добирати кадри, стимулювати їхню роботу, аналізувати становище на ринку, оперативно впроваджувати все нове і прогресивне. Майже зовсім не має значення, чи належить підприємець до комерційної чи некомерційної організації, сфери громадського обслуговування, чи це підприємець з якоїсь державної чи недержавної установи.

Підприємництво потребує такого управління, щоб праця над створенням продуктів, послуг, процесів, техніки і технології, які одержать своє визнання завтра, організовувалася вже сьогодні. Новаторство і підприємництво у своїй взаємодії потрібні суспільству. Це завжди крок уперед, нові прогресивні дії у створенні нової продукції, технології, техніки, послуг. Для швидкого оздоровлення і ефективного функціонування економіки країні потрібні знаючі й умілі керівники, підприємці.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть власності як економічної категорії. В чому її відмінність від власності як юридичної категорії?

2. Опишіть об’єкти та суб’єкти власності.

3. Розкрийте суть категорій володіння, користування, розпорядження.

4. Дайте характеристику функціям власності.

5. Охарактеризуйте юридичні, соціальні, політичні та психологічні аспекти власності.

6. Опишіть історичний процес розвитку форм власності, їх еволюцію.

7. Які існують форми власності?

8. Які форми власності переважають в сучасних економічних умовах?

9. Розкрийте основні труднощі, з якими стикається економічна політика в Україні щодо розвитку різноманітних форм власності.

10. Розкрийте суть приватизації. Опишіть процес приватизації в Україні. Чи були вирішені основні завдання приватизації в нашій державі?

11. Розкрийте економічний зміст підприємництва.

12. Які функції виконує підприємництво в сучасних економічних системах? Охарактеризуйте їх.

13. Дайте характеристику формам підприємництва.

14. Які форми підприємництва переважають у світі і чому?

15. Які існують проблеми у розвитку підприємництва в Україні?




Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Вы можете использовать HTML- теги и атрибуты:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

37 − = 33